ORD

Человек не терпит насилия!

Вы можете читать нас на следующих доменах:
ord-ua.info ord-ua.biz ord-ua.org

RSS ДПТСУ — общение коллег. Новая тема

Новая тема. для обсуждения. Просьба излагать насущненные проблемы, а не диб…лизм

Версия для печати

 

 

Комментировать

Комментарии - страница 141

19.06.2019 12:32 .

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі. Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах. Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції. Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5]. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі. Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах. Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції. Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5]. Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах. Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі. Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах. Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції. Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5]. Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах. Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі. Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах. Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції. Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5]. Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах. Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі. Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах. Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції. Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5]. Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах. Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі. Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах. Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції. Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5]. Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах. Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі. Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах. Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції. Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5]. Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах. Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі. Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах. Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції. Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5]. Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах. Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше. Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах. Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

19.06.2019 11:22 . Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі. Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах. Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції. Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5]. Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі. Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах. Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції. Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5]. Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах. Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше. Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.


19.06.2019 12:43 ---

Лучше подумай о загробном житти.


19.06.2019 13:01 .

ОГОНЬ И ВОДА ОГОНЬ И ВОДА

Противопоставление огня и влаги (воды) тесно связано с мировыми религиями. В нем особенно ярко проявляется постоянный мотив противоборства и слияния. В русских сказках, былинах, заговорах огонь персонифицирован в образе огненного змея — дракона, то изрыгающего пламя, то побиваемого молнией или палицей Перуна. Вот один из заговоров от укуса змеи.

Змия Македоница! Зачем ты, всем змиям старшая и большая, делаешь такие изъяны, кусаешь добрых людей? Собери ты своих теток и дядей, сестер и братьев, всех родных и чужих, вынь свое жало из греховного тела у раба (такого-то); а если ты не вынешь своего жала, то нашлю на тебя грозную тучу, она каменьем побьет, молнией пожжет. От грозной тучи ты нигде не укроешься: ни под землею, ни под межою, ни в поле, ни под колодою, ни в траве, ни в сырых борах, ни в темных лесах, ни в оврагах, ни в ямах, ни в дубах, ни в н


19.06.2019 13:01 .

ОГОНЬ И ВОДА ОГОНЬ И ВОДА

Противопоставление огня и влаги (воды) тесно связано с мировыми религиями. В нем особенно ярко проявляется постоянный мотив противоборства и слияния. В русских сказках, былинах, заговорах огонь персонифицирован в образе огненного змея — дракона, то изрыгающего пламя, то побиваемого молнией или палицей Перуна. Вот один из заговоров от укуса змеи.

Змия Македоница! Зачем ты, всем змиям старшая и большая, делаешь такие изъяны, кусаешь добрых людей? Собери ты своих теток и дядей, сестер и братьев, всех родных и чужих, вынь свое жало из греховного тела у раба (такого-то); а если ты не вынешь своего жала, то нашлю на тебя грозную тучу, она каменьем побьет, молнией пожжет. От грозной тучи ты нигде не укроешься: ни под землею, ни под межою, ни в поле, ни под колодою, ни в траве, ни в сырых борах, ни в темных лесах, ни в оврагах, ни в ямах, ни в дубах, ни в н


19.06.2019 13:02 .

ОГОНЬ И ВОДА ОГОНЬ И ВОДА

Противопоставление огня и влаги (воды) тесно связано с мировыми религиями. В нем особенно ярко проявляется постоянный мотив противоборства и слияния. В русских сказках, былинах, заговорах огонь персонифицирован в образе огненного змея — дракона, то изрыгающего пламя, то побиваемого молнией или палицей Перуна. Вот один из заговоров от укуса змеи.

Змия Македоница! Зачем ты, всем змиям старшая и большая, делаешь такие изъяны, кусаешь добрых людей? Собери ты своих теток и дядей, сестер и братьев, всех родных и чужих, вынь свое жало из греховного тела у раба (такого-то); а если ты не вынешь своего жала, то нашлю на тебя грозную тучу, она каменьем побьет, молнией пожжет. От грозной тучи ты нигде не укроешься: ни под землею, ни под межою, ни в поле, ни под колодою, ни в траве, ни в сырых борах, ни в темных лесах, ни в оврагах, ни в ямах, ни в дубах, ни в н


19.06.2019 13:10 .

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.


19.06.2019 13:11 .

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.


19.06.2019 13:11 .

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.


19.06.2019 13:12 .

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5]. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.


19.06.2019 13:12 .

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.


19.06.2019 13:14 .

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5]. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5]. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.


19.06.2019 13:33 -

Еще Колдуны Магриба применяли это, теперь это проклятье на тебе .


19.06.2019 13:37 .

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5]. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5]. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.


19.06.2019 13:38 .

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5]. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5]. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.


19.06.2019 13:38 .

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5]. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5]. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.


19.06.2019 13:38 .

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5]. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5]. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5]. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5]. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше. Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.


19.06.2019 13:38 ЮЖНОМУ ПМУ

БУГОРСКИЙ ГЕНА ОТЕЦ РОДНОЙ ЗАКИНЧУЙ ВЖЕ ИЗДИТИ ПО УСТАНОВАХ ЗБИРАТИ ХАРЧИ ТА ВОЗИТИ ИХ В СВИЙ МАГАЗИН У ВОЗНЕСЕНСЬКУ. А ТИ ЗА ЦЕ ДИЛИШСЯ З КОВТУНОМ.,?.. ЯКЩО ЗА ЦЕ ДИЗНАЭТЬСЯ САНЯ МАЛАХОВ И ВОВА МАСЦИЦКИЙ ТОБИ БУДЕ ПОГАНО))))) СКОРО ТОБИ ТОРБА Я ТОБИ КАЖУ…..

СКОРО ТОБИ ТОРБА Я ТОБИ КАЖУ…..

СКОРО ТОБИ ТОРБА Я ТОБИ КАЖУ…..

СКОРО ТОБИ ТОРБА Я ТОБИ КАЖУ…..


19.06.2019 13:39 ЮЖНОМУ ПМУ

БУГОРСКИЙ ГЕНА ОТЕЦ РОДНОЙ ЗАКИНЧУЙ ВЖЕ ИЗДИТИ ПО УСТАНОВАХ ЗБИРАТИ ХАРЧИ ТА ВОЗИТИ ИХ В СВИЙ МАГАЗИН У ВОЗНЕСЕНСЬКУ. А ТИ ЗА ЦЕ ДИЛИШСЯ З КОВТУНОМ.,?.. ЯКЩО ЗА ЦЕ ДИЗНАЭТЬСЯ САНЯ МАЛАХОВ И ВОВА МАСЦИЦКИЙ ТОБИ БУДЕ ПОГАНО))))) СКОРО ТОБИ ТОРБА Я ТОБИ КАЖУ…..

СКОРО ТОБИ ТОРБА Я ТОБИ КАЖУ…..

СКОРО ТОБИ ТОРБА Я ТОБИ КАЖУ…..

СКОРО ТОБИ ТОРБА Я ТОБИ КАЖУ…..


19.06.2019 13:40 .

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5]. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5]. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5]. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5]. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5]. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5]. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.


19.06.2019 13:40 ДЛЯ ВБ

БУГОРСКИЙ ГЕНА ОТЕЦ РОДНОЙ ЗАКИНЧУЙ ВЖЕ ИЗДИТИ ПО УСТАНОВАХ ЗБИРАТИ ХАРЧИ ТА ВОЗИТИ ИХ В СВИЙ МАГАЗИН У ВОЗНЕСЕНСЬКУ. А ТИ ЗА ЦЕ ДИЛИШСЯ З КОВТУНОМ.,?.. ЯКЩО ЗА ЦЕ ДИЗНАЭТЬСЯ САНЯ МАЛАХОВ И ВОВА МАСЦИЦКИЙ ТОБИ БУДЕ ПОГАНО))))) СКОРО ТОБИ ТОРБА Я ТОБИ КАЖУ…..

СКОРО ТОБИ ТОРБА Я ТОБИ КАЖУ…..

СКОРО ТОБИ ТОРБА Я ТОБИ КАЖУ…..

СКОРО ТОБИ ТОРБА Я ТОБИ КАЖУ…..


Комментировать