ORD

Человек не терпит насилия!

Вы можете читать нас на следующих доменах:
ord-ua.info ord-ua.biz ord-ua.org

RSS ДПТСУ — общение коллег. Новая тема

Новая тема. для обсуждения. Просьба излагать насущненные проблемы, а не диб…лизм

Версия для печати

 

 

Комментировать

Комментарии - страница 145

19.06.2019 13:12 .

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.


19.06.2019 13:14 .

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5]. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5]. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.


19.06.2019 13:33 -

Еще Колдуны Магриба применяли это, теперь это проклятье на тебе .


19.06.2019 13:37 .

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5]. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5]. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.


19.06.2019 13:38 .

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5]. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5]. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.


19.06.2019 13:38 .

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5]. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5]. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.


19.06.2019 13:38 .

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5]. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5]. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5]. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5]. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше. Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.


19.06.2019 13:38 ЮЖНОМУ ПМУ

БУГОРСКИЙ ГЕНА ОТЕЦ РОДНОЙ ЗАКИНЧУЙ ВЖЕ ИЗДИТИ ПО УСТАНОВАХ ЗБИРАТИ ХАРЧИ ТА ВОЗИТИ ИХ В СВИЙ МАГАЗИН У ВОЗНЕСЕНСЬКУ. А ТИ ЗА ЦЕ ДИЛИШСЯ З КОВТУНОМ.,?.. ЯКЩО ЗА ЦЕ ДИЗНАЭТЬСЯ САНЯ МАЛАХОВ И ВОВА МАСЦИЦКИЙ ТОБИ БУДЕ ПОГАНО))))) СКОРО ТОБИ ТОРБА Я ТОБИ КАЖУ…..

СКОРО ТОБИ ТОРБА Я ТОБИ КАЖУ…..

СКОРО ТОБИ ТОРБА Я ТОБИ КАЖУ…..

СКОРО ТОБИ ТОРБА Я ТОБИ КАЖУ…..


19.06.2019 13:39 ЮЖНОМУ ПМУ

БУГОРСКИЙ ГЕНА ОТЕЦ РОДНОЙ ЗАКИНЧУЙ ВЖЕ ИЗДИТИ ПО УСТАНОВАХ ЗБИРАТИ ХАРЧИ ТА ВОЗИТИ ИХ В СВИЙ МАГАЗИН У ВОЗНЕСЕНСЬКУ. А ТИ ЗА ЦЕ ДИЛИШСЯ З КОВТУНОМ.,?.. ЯКЩО ЗА ЦЕ ДИЗНАЭТЬСЯ САНЯ МАЛАХОВ И ВОВА МАСЦИЦКИЙ ТОБИ БУДЕ ПОГАНО))))) СКОРО ТОБИ ТОРБА Я ТОБИ КАЖУ…..

СКОРО ТОБИ ТОРБА Я ТОБИ КАЖУ…..

СКОРО ТОБИ ТОРБА Я ТОБИ КАЖУ…..

СКОРО ТОБИ ТОРБА Я ТОБИ КАЖУ…..


19.06.2019 13:40 .

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5]. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5]. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5]. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5]. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5]. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5]. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.


19.06.2019 13:40 ДЛЯ ВБ

БУГОРСКИЙ ГЕНА ОТЕЦ РОДНОЙ ЗАКИНЧУЙ ВЖЕ ИЗДИТИ ПО УСТАНОВАХ ЗБИРАТИ ХАРЧИ ТА ВОЗИТИ ИХ В СВИЙ МАГАЗИН У ВОЗНЕСЕНСЬКУ. А ТИ ЗА ЦЕ ДИЛИШСЯ З КОВТУНОМ.,?.. ЯКЩО ЗА ЦЕ ДИЗНАЭТЬСЯ САНЯ МАЛАХОВ И ВОВА МАСЦИЦКИЙ ТОБИ БУДЕ ПОГАНО))))) СКОРО ТОБИ ТОРБА Я ТОБИ КАЖУ…..

СКОРО ТОБИ ТОРБА Я ТОБИ КАЖУ…..

СКОРО ТОБИ ТОРБА Я ТОБИ КАЖУ…..

СКОРО ТОБИ ТОРБА Я ТОБИ КАЖУ…..


19.06.2019 13:40 .

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5]. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5]. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5]. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5]. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5]. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5]. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5]. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5]. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5]. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5]. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше. Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше. Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше. Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.


19.06.2019 13:40 ДЛЯ ВБ

БУГОРСКИЙ ГЕНА ОТЕЦ РОДНОЙ ЗАКИНЧУЙ ВЖЕ ИЗДИТИ ПО УСТАНОВАХ ЗБИРАТИ ХАРЧИ ТА ВОЗИТИ ИХ В СВИЙ МАГАЗИН У ВОЗНЕСЕНСЬКУ. А ТИ ЗА ЦЕ ДИЛИШСЯ З КОВТУНОМ.,?.. ЯКЩО ЗА ЦЕ ДИЗНАЭТЬСЯ САНЯ МАЛАХОВ И ВОВА МАСЦИЦКИЙ ТОБИ БУДЕ ПОГАНО))))) СКОРО ТОБИ ТОРБА Я ТОБИ КАЖУ…..

СКОРО ТОБИ ТОРБА Я ТОБИ КАЖУ…..

СКОРО ТОБИ ТОРБА Я ТОБИ КАЖУ…..

СКОРО ТОБИ ТОРБА Я ТОБИ КАЖУ…..


19.06.2019 13:41 .

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5]. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5]. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5]. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5]. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5]. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5]. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5]. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5]. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5]. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5]. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше. Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше. Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше. Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.


19.06.2019 13:44 -

Тебе уже не поможет ничего -твое копирование про життя это агония -ведь життя это то что у тебя уже дефиците.


19.06.2019 13:58 .

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5]. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5]. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше. Життя́ (Vitae; синонімія: Biota, Eobionti[1]) — це явище, що є сукупністю фундаментальних загальнобіологічних ознак (метаболізму, гомеостазу, росту, розвитку, відповіді на подразнення, розмноження, еволюції тощо), які характеризують живих істот, відрізняючи їх від неживих об’єктів. Життя визначається як форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення та самовідтворення[2]. Вивченням властивостей життя займається наука біологія, яка покликана з’ясувати фундаментальні закони його існування та безперервності у часі.

Життя — це форма існування дієвих інструкцій з організації матерії. Якщо інструкції виконуються — тоді цей процес називається життєдіяльністю. Життю не обов’язково притаманний метаболізм, гомеостаз, ріст, розвиток, відповідь на подразнення, розмноження, еволюція на конкретному етапі існування. Заморожені організми, віруси поза клітинами, насіння до пророщення не мають цих властивостей, але обов’язково мають інструкції до виконання при сприятливих умовах.

Життя на Землі з’явилось приблизно 3,8 млрд років тому[3]. Існує кілька гіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження. Припускається, що перші організми були побудовані виключно на базі РНК — гіпотеза світу РНК[4], — без участі ДНК та білків, які розвинулись пізніше, у процесі еволюції.

Єдина відома на сьогодні форма життя базується на полімерах чотиривалентного карбону, де функціональну частину становлять білки, структурну та енергетичну — вуглеводи та жири, відтворювальну — нуклеїнові кислоти.[5].

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.

Живі організми разом із середовищем їх існування утворюють складні системи — екосистеми[6], які у планетарному масштабі об’єднуються у біосферу із широтною та висотною зональностями. На сьогоднішній день відомою є лише одна біосфера — земна. Передбачається можливість існування біосфер на інших планетах.

Термін життя у різних значеннях вживається у філософії та релігії, які, зокрема, стосуються понять буття, свідомості, сенсу життя, концепції Бога або Богів, душі, загробного життя та інше.


19.06.2019 14:02 БУГОРСЬКИЙ ВЫТЯГНИ ПАЛЕЦЬ З ПОПКИ

ТВОЭ ЖИТТЯ ДЯДЯ ГЕНА — ЦЕ УЙТИ У ЗАПОЙ НА НЕДИЛЮ ТА БУТИ ОБОСЦАНИМ ПИД ЗАБОРОМ………

ТВОЭ ЖИТТЯ ДЯДЯ ГЕНА — ЦЕ УЙТИ У ЗАПОЙ НА НЕДИЛЮ ТА БУТИ ОБОСЦАНИМ ПИД ЗАБОРОМ………

ТВОЭ ЖИТТЯ ДЯДЯ ГЕНА — ЦЕ УЙТИ У ЗАПОЙ НА НЕДИЛЮ ТА БУТИ ОБОСЦАНИМ ПИД ЗАБОРОМ………

ТВОЭ ЖИТТЯ ДЯДЯ ГЕНА — ЦЕ УЙТИ У ЗАПОЙ НА НЕДИЛЮ ТА БУТИ ОБОСЦАНИМ ПИД ЗАБОРОМ………


19.06.2019 14:35 @@@@

Я ненавижу тех, кто завистью страдает, Ведь зависть — это червь, который разъедает, нутро твое…, а близкие страдают. Совет завистникам простой: Ты жизнь свою достойно строй, Тогда и зависть не придет И жизнь твоя ключом забьет. Я ненавижу тех, кто сплетни собирает И за глаза тайком нас грязью обливает. И вам совет осмелюсь дать: Не надо завистью страдать, Смотри в глаза друзьям открыто, Тогда и тайны все раскрыты. Я ненавижу тех, кто хамством козыряет, А грубость себе в плюсы ставит. Совет и здесь всего один: Ты не груби и стань другим. От всех пороков ты избавь себя, Они ведь камнем тянут душу. Зачем же груз носить ненужный, Куда приятней быть радушным Источник: https://millionstatusov.ru/statusy/zavist.html


19.06.2019 14:36 @@@@

Я ненавижу тех, кто завистью страдает, Ведь зависть — это червь, который разъедает, нутро твое…, а близкие страдают. Совет завистникам простой: Ты жизнь свою достойно строй, Тогда и зависть не придет И жизнь твоя ключом забьет. Я ненавижу тех, кто сплетни собирает И за глаза тайком нас грязью обливает. И вам совет осмелюсь дать: Не надо завистью страдать, Смотри в глаза друзьям открыто, Тогда и тайны все раскрыты. Я ненавижу тех, кто хамством козыряет, А грубость себе в плюсы ставит. Совет и здесь всего один: Ты не груби и стань другим. От всех пороков ты избавь себя, Они ведь камнем тянут душу. Зачем же груз носить ненужный, Куда приятней быть радушным


19.06.2019 14:37 @@@@

Я ненавижу тех, кто завистью страдает, Ведь зависть — это червь, который разъедает, нутро твое…, а близкие страдают. Совет завистникам простой: Ты жизнь свою достойно строй, Тогда и зависть не придет И жизнь твоя ключом забьет. Я ненавижу тех, кто сплетни собирает И за глаза тайком нас грязью обливает. И вам совет осмелюсь дать: Не надо завистью страдать, Смотри в глаза друзьям открыто, Тогда и тайны все раскрыты. Я ненавижу тех, кто хамством козыряет, А грубость себе в плюсы ставит. Совет и здесь всего один: Ты не груби и стань другим. От всех пороков ты избавь себя, Они ведь камнем тянут душу. Зачем же груз носить ненужный, Куда приятней быть радушным Я ненавижу тех, кто завистью страдает, Ведь зависть — это червь, который разъедает, нутро твое…, а близкие страдают. Совет завистникам простой: Ты жизнь свою достойно строй, Тогда и зависть не придет И жизнь твоя ключом забьет. Я ненавижу тех, кто сплетни собирает И за глаза тайком нас грязью обливает. И вам совет осмелюсь дать: Не надо завистью страдать, Смотри в глаза друзьям открыто, Тогда и тайны все раскрыты. Я ненавижу тех, кто хамством козыряет, А грубость себе в плюсы ставит. Совет и здесь всего один: Ты не груби и стань другим. От всех пороков ты избавь себя, Они ведь камнем тянут душу. Зачем же груз носить ненужный, КЯ ненавижу тех, кто завистью страдает, Ведь зависть — это червь, который разъедает, нутро твое…, а близкие страдают. Совет завистникам простой: Ты жизнь свою достойно строй, Тогда и зависть не придет И жизнь твоя ключом забьет. Я ненавижу тех, кто сплетни собирает И за глаза тайком нас грязью обливает. И вам совет осмелюсь дать: Не надо завистью страдать, Смотри в глаза друзьям открыто, Тогда и тайны все раскрыты. Я ненавижу тех, кто хамством козыряет, А грубость себе в плюсы ставит. Совет и здесь всего один: Ты не груби и стань другим. От всех пороков ты избавь себя, Они ведь камнем тянут душу. Зачем же груз носить ненужный, Куда приятней быть радушным Я ненавижу тех, кто завистью страдает, Ведь зависть — это червь, который разъедает, нутро твое…, а близкие страдают. Совет завистникам простой: Ты жизнь свою достойно строй, Тогда и зависть не придет И жизнь твоя ключом забьет. Я ненавижу тех, кто сплетни собирает И за глаза тайком нас грязью обливает. И вам совет осмелюсь дать: Не надо завистью страдать, Смотри в глаза друзьям открыто, Тогда и тайны все раскрыты. Я ненавижу тех, кто хамством козыряет, А грубость себе в плюсы ставит. Совет и здесь всего один: Ты не груби и стань другим. От всех пороков ты избавь себя, Они ведь камнем тянут душу. Зачем же груз носить ненужный, Куда приятней быть радушным


Комментировать